Центральна нервова система

Центральна нервова система

Скупчення нервових клітин у головному та спинному мозку утворює центральну нервову систему.

Головний і спинний мозок складається з білої та сірої речовини.

Біла речовина — скупчення нервових волокон (аксонів та дендритів), покритих мієліновою оболонкою, якими передаються нервові імпульси. Нервові волокна в головному і спинному мозку утворюють провідні шляхи, які зв’язують відділи головного і спинного мозку.

Сіра речовина — скупчення центральних частин нервових клітин (тіл), де розміщені їх ядра. Вона виконує роль центрів головного і спинного мозку та регулює діяльність клітин, органів і систем.

Основними функціями центральної нервової системи є:

  • 1) регуляція діяльності всіх тканин і органів та об’єднання їх в єдине ціле;
  • 2) забезпечення пристосування організму до умов зовнішнього середовища (організація адекватного поводження відповідно до потреб організму).

Головним відділом центральної нервової системи є кора великих півкуль, що керує найбільш складними функціями в життєдіяльності людини — психічними процесами (свідомість, мислення, пам’ять та ін.).

І.П. Павлов довів, що центральна нервова система може мати такий вплив на організм:

  • 1) запуск або припинення функції органа (скорочення м’яза, секрецію залози тощо);
  • 2) судиноруховий, що змінює ширину просвіту судин і тим самим регулює приплив крові до органів;
  • 3) трофічний — підвищуючи чи знижуючи обмін речовин, змінюється споживання поживних речовин і кисню.

Завдяки цьому постійно узгоджується функціональний стан органа і його потреба в поживних речовинах і кисні. Коли до працюючого скелетного м’язу по рухових волокнах направляються імпульси, що викликають його скорочення, то одночасно по вегетативних нервових волокнах надходять імпульси, які розширюють судини і посилюють обмін речовин. Тим самим забезпечується енергетична можливість виконання м’язової роботи.

Головний мозок розташовується в порожнині черепа. Від головного мозку відходять 12 пар черепно-мозкових нервів. У головному мозку розрізняють півкулі великого мозку і стовбур з мозочком. Маса мозку дорослого в середньому така: у чоловіків 1375 г, у жінок 1245 г. Розрізняють такі основні відділи головного мозку (рис. 3.3): Великі півкулі — це основа психічної діяльності. У корі великих півкуль виділяють лобову долю, тім’яну, скроневу та потиличну. Смакова і нюхова зони розміщені у лобовій долі, рухова і шкірном’язова — у лобовій та тім’яній, слухова — у скроневій, зорова — у потиличній.

Рис. 3.3. Відділи головного мозку 1 — великі півкулі; 2 — проміжний мозок; 3 — середній мозок; 4 — міст; 5 — мозочок (задній мозок); 6 — спинний мозок

У великих півкулях розрізняють три зони: чуттєву, рухову і асоціативну. Нейрони чуттєвої зони сприймають і формують адекватну реакцію організму на імпульси від органів чуття. Нейрони рухових аналізують імпульси від м’язів, сухожилок, кісток і керують складними рухами, їх координацією.

Нейрони асоціативних зон пов’язують між собою різні зони кори і в них формуються психічні функції — пам’ять, логічне мислення, уява.

Мозочок виконує рефлекторну функцію і координує рухи, регулює рівновагу тіла, підтримує тонус м’язів.

Середній мозок виконує рефлекторну, провідникову функції і в ньому знаходяться центри зору, слуху, м’язового тонусу.

Довгастий мозок виконує рефлекторну, провідникову функції, у ньому локалізовані центри: дихальні, серцево-судинні, секреторної діяльності травних залоз, жування, ковтання, блювання, кашлю, слиновиділення, потовиділення.

Проміжний мозок утворений таламусом і гіпоталамусом. Проміжний мозок виконує рефлекторну і провідникову функції. Таламус — передає імпульси від рецепторів до інших частин головного мозку, гіпоталамус — керує вегетативними реакціями організму, діяльністю гіпофізу. У проміжному мозку знаходиться епіфіз, який здійснює гуморальну регуляцію деяких функцій організму (сну, пробудження, біоритмів).

Міст виконує провідникову функцію, сполучає середній і довгастий мозок.

Від мозкового стовбура відходить 12 пар черепно-мозкових нервів, із них 11 пар інервують органи голови та шиї, а одна пара (блукаючий нерв) — органи грудної та черевної порожнин.

Автор Зыбина А.М.

Нервная система осуществляет интеграцию всего организма в единый оркестр, осуществляет его взаимодействие с окружающей средой, произвольные движения (вместе с мышечной системой), и все проявления умственной деятельности. Все функции нервной системы осуществляет сеть нейронов, связанных друг с другом посредством синапсов. Их жизнеспособность поддерживают глиальные клетки.

Нервная система по анатомическому расположению подразделяется на центральную (ЦНС) и периферическую (ПНС). ЦНС состоит из головного и спинного мозга. ПНС – из нервов (пучок отростков нервных клеток) и нервных узлов, или ганглиев (скопление тел нейронов), расположенных вне нервной системы.

По функциям в нервной системе выделяют соматический (анимальный, СомНС) и вегетативный (автономный, ВНС) отделы. СомНС управляет произвольными сокращениями скелетных мышц. ВНС управляет деятельностью внутренних органов. Ее подразделяют на два отдела: симпатический (СНС) и парасимпатический (ПНС). И СомНС, и ВНС имеют как центральный, так и периферический отделы.

Структура ЦНС

ЦНС состоит из головного и спинного мозга, каждый из которых имеет белое и серое вещество. Белое вещество – это проводящие пути, миелинизированные и немилинизированные аксоны. Миелин белый, что придает соответствующий оттенок ткани. Серое вещество состоит из тел нейронов. Оно может располагаться в нервной системе в виде трубки (спинной мозг); ядер, или ганглиев (скопления тел нейронов в толще белого вещества), а также коры (серое вещество на поверхности белого).

Спинной мозг располагается в позвоночном канале и его масса составляет 40 г. На его боковой поверхности сзади входят задние корешки, несущие афферентную (чувствительную, к мозгу) информацию, а спереди выходят передние корешки, несущие эфферентную (двигательную, от мозга) информацию. Участок спинного мозга, соответствующий каждой паре корешков, называется сегментом. Сегменты названы по месту выхода корешков из позвоночника. Спинной мозг имеет 8 шейных, 12 грудных, 5 поясничных, 5 крестцовых и 1 копчиковый сегменты. В целом количество сегментов спинного мозга соответствует числу позвонков. Исключениями является шейный отдел, где на 7 позвонков приходится 8 сегментов; и копчиковый, где на 3-4 позвонка 1 сегмент (рис. 1).

Рис. 1. Строение и расположение сегментов спинного мозга.

На поперечном срезе спинного мозга в центре расположено серое вещество, окруженное белым. Серое вещество имеет форму бабочки, в центре которой располагается спинномозговое отверстие, заполненное ликвором (спинномозговая жидкость). Бабочка состоит из примерно 13 млн нейронов и имеет передние и задние рога (рис. 2б, 3). В средних отделах спинного мозга также хорошо выражены средние рога. В задние рога по заднему корешку поступает чувствительная (сенсорная) информация к интернейронам (вставочным нейронам). В передних рогах располагаются мотонейроны (моторные нейроны), посылающие двигательную информацию к мышцам, именно их аксоны образуют передний корешок. В средних рогах располагаются нейроны центральных отделов ВНС.

Спинной мозг работает по рефлекторному принципу. Рефлекс – это стереотипная ответная реакция организма на любое (внешнее или внутреннее) воздействие. Простейшим рефлексом является моносинаптический. Для его осуществления достаточно двух нейронов. Примером такого рефлекса является коленный рефлекс. При раздражении рецептора, импульс по дендриту передается к телу нейрона, расположенного в нервном узле рядом со спинным мозгом. Аксон этого нейрона входит в спинной мозг через задние корешки и образует синапс с мотонейроном в передних рогах. Аксон мотонейрона выходит через передние корешки и направляется к эффекторному органу, где изменяет активность самого органа (рис. 50а). Полисинаптический рефлекс включает дополнительное звено в виде одного или нескольких вставочных нейронов между ганглионарным и моторным нейронами. Интернейроны могут дополнительно обрабатывать информацию, сопоставлять ее с другими стимулами и внутренним состоянием организма, принимая решение о том, как стоит реагировать на раздражитель.

Читайте также:  Колекальциферол что это за витамин

Рис. 2. Рефлекторная дуга (а) и гистологический срез (б) спинного мозга.

Рис. 3. Схема строения среза спинного мозга.

Белое вещество спинного мозга включает проводящие пути. Оно разделено бабочкой на передние, задние и боковые канатики (рис. 3).

В задних канатиках проходят восходящие тракты, по которым информация передается от ПНС к спинному и далее к головному мозгу. В передних рогах спинного мозга проходят нисходящие тракты, по которым информация идет от головного мозга к спинному, а от последнего – к ПНС. В боковых рогах кзади располагаются восходящие, а кпереди – нисходящие тракты.

Головной мозг расположен в черепе и состоит из 5 отделов. Его масса в среднем составляет 1,5 кг и он содержит до 100 млрд нейронов. От головного мозга отходят 12 пар черепно-мозговых нервов (ЧМН).

Продолговатый мозг является местом перехода спинного мозга в головной. Его длина составляет примерно 25 мм. В нижней части продолговатого мозга еще можно различить бабочку, в верхних отделах тела нейронов собраны в ядра. От продолговатого мозга отходят IX-XII пары ЧМН (рис.5) и в нем залегают соответствующие ядра. Эти нервы отвечают за движение и чувствительность глотки, языка и шеи. В продолговатом мозге располагается крупнейший центр парасимпатической нервной системы, который через Х нерв (вагус, блуждающий нерв) контролирует деятельность всех внутренних органов. В продолговатом мозге располагаются центры регуляции дыхания и жизненно важных рефлексов, таких как чихание и кашель. Здесь расположено ядро оливы, которая отвечает за равновесие. Через продолговатый мозг проходят все тракты, идущие от спинного мозга к головному.

Задний мозг состоит из варолиевого моста и мозжечка. Варолиев мост служит продолжением продолговатого мозга. Он содержит множество белого вещества, связывающего мозжечок с остальным мозгом. Это белое вещество образует валик на нижней стороне моста, благодаря чему его легко отличить. Мост вместе с продолговатым мозгом образуют дно 4 желудочка головного мозга (продолжение и расширение спинномозгового канала). От моста отходят V-VIII ЧМН. Здесь залегают слуховые и вестибулярные ядра, ядра, иннервирующие чувствительность и мышцы лица (в том числе и мимические). В мосту находится голубое пятно, отвечающее за регуляцию сна.

Рис. 4. Основные отделы головного мозга.

Рис. 5. Черепно-мозговые нервы. I-обонятельный, II-зрительный, III-глазодвигательный, IV-блоковый, V-тройничный, VI-отводящий, VII-лицевой, VIII-преддверно-улитковый, IX-языкоглоточный, X-блуждающий, XI-добавочный, XII-подъязычный.

Мозжечок хорошо развит у человека в связи с прямохождением и мелкой моторикой рук. Эта часть мозга отвечает за поддержание позы, равновесия, двигательное обучение, а также некоторые двигательные рефлексы. Мозжечок имеет корковое строение. Кора мозжечка состоит из трех слоев и разделена на два полушария червем. Под корой находится белое вещество, среди которого располагаются 3 пары ядер мозжечка. Для осуществления своих функций, он получает информацию от вестибулярного аппарата, оливы и других отделов двигательной системы человека.

Рис. 6. Внешнее строение (а) и гистологический срез (б) коры мозжечка.

Средний мозг состоит из ножек мозга и крыши (рис. 7). В центре спинного мозга проходит Сильвиев водопровод, в который соединяет III и IV желудочки. От среднего мозга отходит III и IV пары ЧМН. Эти нервы контролируют движения глазных яблок. III нерв содержит парасимпатические волокна, контролирующие ширину зрачка. В среднем мозге располагаются элементы двигательной системы: красное ядро и черная субстанция. На крыше головного мозга находится четверохолмие. В вернее двухолмие поступает зрительная информация, в нижнее – слуховая. Это необходимо для осуществления ориентировочного рефлекса.

Рис. 7. Внешний вид (а) и срез (б) среднего мозга.

Продолговатый мозг, мост и средний мозг вместе образуют ствол мозга. Через весь ствол проходит ретикулярная формация, регулирующая общий уровень активности головного мозга.

Промежуточный мозг состоит из таламуса, гипоталамуса, гипофиза и эпифиза. Здесь располагается III желудочек мозга. Он служит местом отхождения II ЧМН. Гипофиз – это железа, через которую нервная система контролирует гуморальную. Эпифиз также является железой, регулирующей циркадные ритмы. Таламус фильтрует информацию, поступающую в кору и убирает незаначимые повторяющиеся сенсорные стимулы (стук сердца, работа ЖКТ, нос в поле зрения, прикосновение одежды и т. д.) Кроме того, в таламусе имеются ядра лимбической системы (формируют настроение), двигательные и ассоциативные ядра. Гипоталамус контролирует деятельность гипофиза, а также регулирует внутреннее состояние организма. В нем находятся центры голода, жажды, полового поведения, удовольствия, неудовольствия и т. д. Таким образом, основной функцией гипоталамуса является поддержание гомеостаза всего организма.

Конечный (передний) мозг состоит из коры больших полушарий и базальных ганглиев (ядер). Под корой симметрично расположены I и II желудочки мозга. Ее площадь составляет около 220 см 2 , она образует борозды и извилины (рис. 8). Она состоит из 6 слоев. Полушария между собой соединены мозолистым телом – валиком белого вещества. Кора больших полушарий осуществляет обработку сенсорной информации, формирование произвольных движений, память и высшую нервную деятельность. К обонятельным луковицам подходит I ЧМН. Базальные ганглии – это ядра серого вещества, расположенные в толще белого. Они играют важную роль в совершении произвольных движений, двигательном обучении и формировании эмоций.

Рис. 8. Строение (а) и гистологические срезы (б, в) коры больших полушарий.

Вегетативная нервная система

ВНС включает два отдела симпатический (СНС) и парасимпатический (ПНС). СНС активируется во время стрессовой ситуации. Она увеличивает частоту сердечных сокращений, сужает сосуды, зрачки, увеличивает приток крови к мышцам и отток от органов ЖКТ. Центр СНС располагается в грудном и поясничном отделах спинного мозга (рис. 9). ПНС имеет обратный эффект. Она активируется в спокойной обстановке и приводит к приливу крови к органам ЖКТ, оттоку от мышц, снижению скорости сердцебиения, расширению зрачка и т. д. Центры ПНС расположены в продолговатом мозге, некоторых ядрах ЧМН и крестцовом отделе спинного мозга.

Главное отличие вегетативной рефлекторной дуги от соматической состоит в наличии еще одного синаптического переключения в ганглии после спинного мозга. Таким образом, вегетативный рефлекс начинается от рецептора, далее, чувствительный нейрон из ганглия передает информацию на нейрон средних рогов спинного мозга (или другой центр ВНС). Аксон вегетативного нейрона выходит через передние корешки и направляется в ганглий, где образует синапс с ганглионарным нейроном, отросток которого направляется непосредственно в эффекторный орган. Нервное волокно, идущее от спинного мозга к ганглию, называется преганглионарным. Нервное волокно, идущее от ганглия к органу, называется постганглионарным. Ганглии СНС располагаются рядом со спинным мозгом, поэтому преганглионарное волокно короткое, а постганглионарное – длинное. Ганглии ПНС расположены рядом или в стенке органа, поэтому у них преганглионарное волокно длинное, а постганглионарное – короткое. Эффекторным нейромедиатором симпатической нервной системы является норадреналин, а парасимпатической – ацетилхолин.

Читайте также:  Валуев достижения в боксе

Рис. 9. Эффекты СНС и ПНС.

Рис. 10. Сравнение рефлекторной дуги соматического и вегетативного рефлекса.

Нервова система об’єднує ряд органів і структур, які в сукупності забезпечують зв’язок організму із зовнішнім середовищем, регуляцію всіх життєвих процесів, координацію і інтеграцію діяльності систем органів. Завдяки нервовій системі організм функціонує як одне нерозривне ціле.

Існують дві класифікації органів нервової системи:

анатомічна, відповідно якій нервову систему розділяють на центральну і периферичну. До центральної відносять головний і спинний мозок, до периферичної — нервові вузли, стовбури і закінчення.

фізіологічна, відповідно якій, нервова система розділяється на соматичну і автономну (вегетативну). Соматична забезпечує інерцію всього тіла, автономна — внутрішніх органів, судин і залоз.

Кора великого мозку (encephalon cerebrum) утворена мультиполярні ми нейронами і клітинами нейроглії. Відростки нейроцитів образу біла речовина мозку. Скупчення тіл (перикаріонів) нервових клітин утворюють нервові центри, або так звана сіра речовина.

Великі півкулі головного мозку. Сіра речовина на поверхні великих півкуль має товщину близько 3 мм. Максимального розвитку вона досягає в передній центральній звивині — до 5 мм.

Кору великих півкуль мозку людини утворюють близько 50 мільярдів нервових клітин.

За морфологічними ознаками нейрони кори великих півкуль підрозділяють на:

Пірамідні клітини мають характерну пірамідну форму, їх висота може бути від 10 мкм до 120 мкм.

Екстрапіраміді нейрони підрозділяються на:

шипикові зірчасті клітини

нейрони з аксональним пензликом;

клітини з подвійним букетом дендритів;

веретеновидні клітини з довгими горизонтальними аксонами.

Як свідчать характерне назви цих клітин, в їх класифікаційних ознаках головну роль грає кількість, морфологія, спосіб розгалуження відростків.

Нейроцити і їх відростки у складі кори головного мозку розташовуються у вигляді шарів. Кожен шар характеризується переважанням якого-небудь одного виду клітин, при цьому шари не різко відмежовані. Пошарове розташування нейроцитів називає цитоархітектоніка.

У корі великих півкуль головного мозку розрізняють шість шарів.

Молекулярний шар складають в основному веретеновидні клітини з довгими горизонтальними дендритами і низхідними аксонами, які утворюють горизонтальні колатералі.

Зовнішній зернистий шар утворений дрібними клітинами, які мають округлу, полігональну, зірчасту і пірамідну форму, розміри яких близько 10 мкм.

Пірамідний шар має невелику товщину. Його утворюють клітини пірамідної форми розміром від 10 до 40 мкм. Вершина пірамідних нейроцитів завжди направлена до поверхні кори, підстава — до білої речовини. Від вершини і бічних поверхонь нейроцита відходять дендрити , від підстави відходить аксон. Аксони великих пірамідних клітин утворюють мієлінові нервові волокна, які йдуть в білу речовину.

Внутрішній зернистий шар утворений дрібними нейроцитами зірчастої форми.

Гангліонарний шар кори містить гігантські пірамідні нейрон, висота яких досягає 120 мкм, а ширина — 80 мкм, вперше описані київським морфологом В. О. Бецом в 1874 році. Аксони клітин Беца йдуть до моторних ядер головного і спинного мозку.

Шар поліморфних клітин утворений нейроцитами різною, переважно, веретеноподібної форми.

Молекулярному і поліморфному шарам належить, в основному, асоціативна функція. Зернисті шари утворені в основному чутливими нейроцитами, а пірамідний і гангліонарний шари — руховими нейронами.

В області передньої центральної звивини, яка є моторним центром кори, добре розвинені пірамідний, гангліонарний і поліморфноклітинний шари і слабо — зовнішній і внутрішній зернисті шари. Така кора має назву агранулярної.

В області чутливих полів, де закінчуються аферентні провідні шляхи від органів нюху, слуху і зору, максимального розвитку досягають зернисті шари. Ці області кори мають назву гранулярних.

Структурною і функціональною одиницею кори великого мозку неокортексу, є мозковий модуль.

Мозковий модуль можна представити у вигляді вертикального циліндра діаметром близько 300 мкм, в центрі якого проходить кортика кортикальні волокна, пов’язане з цілим комплексом збудливих і гальмівних нейронів. Кортико-кортикальне волокно є аксоном клітини Беца своїй (асоціативне волокно), або протилежної (комісуральне волокно) сторони півкуль головного мозку. Кортико-кортикальне волокно утворює синоптичні закінчення у всіх шарах кори.

Модуль має також два таламокортикальних аферентних волокна, які закінчуються на шипикових зірчастих клітинах IV шаруючи кору і базальних дендритах пірамідальних клітин.

До збудливих елементів модуля відносяться так звані шипикові нейрони фокального і дифузного типів.

До гальмівних відносяться нейрони з аксональним пензликом, аксональні, корзинчаті нейрони і нейрони з подвійним букетом дендритів.

Аксони пірамідних клітин модуля контактують з трьома модулями своєї півкулі і з двома протилежної півкулі.

У корі великих півкуль головного мозку знаходиться близько трьох мільйонів модулів.

Серед волокон великих півкуль є:

асоціативні волокна, які зв’язують окремі ділянки кори в межах однієї півкулі;

комісуральні волокна, які зв’язують кару різних півкуль;

проекційні волокна, які пов’язують кору з нижележащими відділами центральної нервової системи.

Відростки нервових клітин в межах кори утворюють окремі тангенціальні пучки, так звані смужки, розташовані між шарами нервових клітин. Таке пошарове розташування нервових волокон називається мієлоархітектоніка:

зовнішня смужка Баярже

внутрішня смужка Баярже

Під корою в білій речовині великих півкуль лежить велика кількість скупчень мультиполярні х нейроцитів, які носять назву підкіркових ядер.

Мозочок (cerebellum) є вищим центром рівноваги і координації руху тіла, який забезпечує підтримку тонусу м’язів.

Біла речовина лежить під корою мозочка. У нім нервові клітини утворюють підкіркові ядра.

Кора мозочка має три шаруючи:

Молекулярний шар, поверхневий, утворений тілами корзинчатих і зірчастих клітин. Кориінчаті нейрони знаходяться в нижній третині молекулярного шару. Це дрібні, неправильної форми нейрони, їх дендрити гілкуються в площині, розташований поперечний до звивини. Довгі аксони клітин корзин йдуть в горизонтальному напрями упоперек звивини над грушовидними клітинами. Вони віддають колатералі, що спускаються до тіл грушовидних нейронів, і спільно з іншими волокнами, утворюють кошики нервових волокон мозочка. Активність нейритів корзинчатих клітин викликає гальмування грушовидних нейронів.

Зірчасті клітини молекулярного шару бувають дрібні і великі, відростки дрібних клітин контактують з дендритами грушовидних клітин гангліонарного шару. Крупні зірчасті нейрони мають довгі і сильно розгалужені дендрити і нейрити. Аксони з’єднуються з дендритами грушовидних клітин, а деякі з низ досягають тіл грушовидних клітин і входять до складу так званих кошиків.

Нейроцити молекулярного шару є системою вставних нейронів, передавальних гальмівні нервові імпульси на грушовидні клітини в площині поперечній звивині.

Читайте также:  Основные кризисные периоды

Гангліонарний шар мозочка утворений одним поряд крупних нейронів грушовидної форми, так званих гангліонарних клітин Пуркинье. Від верхівки цих клітин в молекулярний шар відходять три дендрит, які мають радіальний напрям і утворюють численні розгалуженні. Від розширеної підстави грушовидних нейроцитів відходять аксони, які, покидаючи кору мозочка, утворюють початкову ланку еферентних гальмівних шляхів.

Зернистий шар прилежить до білої речовини мозочка. У зернистому шарі міститься декілька різновидів нейроцитів:

з довгими аксонами;

з короткими аксонами;

До кори мозочка збудливі аферентні імпульси приходять по моховидних волокнах, що лазять. Моховидні волокна йдуть у складі шляхів оливо-мозочка і мосто-мозочка. Вони опосередковано, через клітини-зерна, надають на грушовидні клітини збудливу дію. Волокна, що лазять, поступають в кору мозочка по спинному мозочку і вестибуло-мозочкому шляхам. Проходять зернистий шар і передають збудження безпосередньо грушовидним клітинам. Дегенерація грушовидних нейронів веде до розладу координації рухів.

Аксони клітин-зерен проходять в молекулярний шар і там, розгалужуючись на дві галузь, які йдуть паралельно поверхні звивини мозочка, утворюючи численні синапси з дендритами грушовидних, корзинчатих і зірчастих клітин. Таким чином, по аксонах клітин-зерен збудливі імпульси передаються багатьом грушовидним клітинам.

Дендрити клітин-зерен утворюють характерні розгалуження, які формою нагадують пташину лапку і утворюють синапси з моховидними волокнами, утворюючи так звані клубочки мозочка.

Збудливі імпульси, які приходять до мозочка по моховидних волокнах, реалізуються за участю клітин-зерен і клубочків мозочка. Гальмування здійснюють корзинчаті клітини молекулярного і зернистого шарів. Зірчасті клітини з довгим аксоном забезпечують зв’язок між різними областями кори мозочка. Нейрони з короткими нейритами лежать поблизу гангліонарного шару. Їх розгалужені дендрити утворюють синапси з аксонами клітин-зерен, а нейрити прямують в зернистий шар до клубочків мозочка і закінчуються синапсами на кінцевих галуженнях дендритів клітин-зерен проксимальніше синапсів моховидних волокон. Таким чином, збудження зірчастих нейронів може блокувати імпульси, що поступають по моховидних волокнах.

Веретеновидні горизонтальні клітини мають невелике витягнуте тіло, від якого в обидві сторони відходять довгі горизонтальні дендрити , що закінчуються у вищерозміщених шарах. Нейрити дають колатералі в зернистий шар і йдуть в білу речовину.

Кора мозочка містить різні гліальні елементи. У зернистому шарі є волокнисті і плазматичні астроцити. У всіх шарах в мозочку присутні елементи олігодендроглії. У гангліонарному шарі між грушовидними нейронами лежать гліальні клітини з темними ядрами. Відростки цих клітин утворюють Бергмановські волокна, які підтримують галуження дендритів грушовидних клітин. Гліальні макрофаги локалізуються у всіх шарах, здійснюючи імунний нагляд.

Спинний мозок (medula spinalis) – розташований в хребетному каналі, є частиною центральної нервової системи, розділяється на сегменти, яких у людини є 31.

На поперечному зрізі видно, що центральна частина спинного мозку утворена сірою речовиною у вигляді букви «Н» або метелики, на периферії розміщена біла речовина. Передня серединна щілина і задня серединна перегородка ділять спинний мозок на дві симетричні половини. У кожній половині спинного мозку сіра речовина утворює ви рости , які називаються рогами. Розрізняють: передні (вентральні), бічні (латеральні) і задні (дорсальні) роги. У задні роги входять задні корінці, з передніх рогів виходять передні корінці спинного мозку. У центрі сірої речовини лежить спинномозковий канал.

Біла речовина утворена пучками мієлінові х нервових волокон, які формують провідні шляхи впродовж всього спинного мозку. У білій речовині розрізняють три пари канатиків (задній, бічний і передній).

Сіра речовина утворена спинного мозку складається з нейронів, безмієлінових і тонких мієлінові х волокон і нейроглії. Основною складовою частиною сірої речовини, що відрізняє його від білого, є мультиполярні е нейрони. Серед нейронів спинного мозку виділяють наступні види клітин:

— внутрішні (вставні) нейроцити.

Корінцеві клітини, їх аксони виходять за межі спинного мозку у складі передніх корінців.

Пучкові клітини, аксони яких проходять в білій речовині відособленими пучками волокон, несуть нервові імпульси від певних ядер спинного мозку в інші сегменти або у відповідні відділи головного мозку, утворюючи провідні шляхи.

Вставні клітини, їх відростки закінчуються синапсами в межах сірої речовини спинного мозку.

Передні роги утворені крупними мультиполярні ми нейронами. В основному це корінцеві моторні клітини. Вони утворюють вентромедіальні, вентролатеральні, дорсомедіалъні і центральні пари ядер. Медіальна група ядер утворена нейронами, які іннервують м’язи тулуба. Латеральна група ядер знаходиться в області шийного і поперекового потовщень і іннервують м’язи кінцівок.

Задні роги утворені власним і грудним ядрами, а також губчастим і желатинозною речовиною. У задніх рогах розташовуються внутрішні (вставні) клітини:

асоціативні — відростки, яких закінчуються в межах своєї половини спинного мозку;

комісуральні — зв’язують обидві половини сірої речовини.

Вставні клітини губчастого і желатинозного речовини, а також розсіяні вставні клітини, забезпечують зв’язок між чутливим клітинами спинномозкових вузлів і руховими клітинами передніх рогів спинного мозку.

В середині заднього рогу розташовується власне ядро заднього рогу. Воно складається зі вставних нейронів, аксони яких переходять через передню білу спайку на протилежну сторону спинного мозку в бічний канатик білої речовини, де вони входять до складу вентрального спинномозжечкового і спиноталамічного шляхів, піднімаючись в мозочок і зоровий горб.

Грудне ядро (ядро Кларка) складається з крупних вставних нейронів з сильно розгалуженими дендритами. Їх аксони виходять в бічний канатик білої речовини тієї ж сторони і у складі дорсального спинномозжечкового шляху піднімаються до мозочка.

У бічних рогах розташовано латеральне проміжне ядро, яке утворене асоціативними клітинами симпатичної рефлекторної дуги. Аксони клітин медіального проміжного ядра розташовані в так званій проміжній зоні сірої речовини і вентральним спинномозковим шляхом піднімаються до мозочка.

Між задніми і бічними рогами біла речовина у вигляді сітки вростає в сіру речовину, утворюючи ретикулярну формацію.

Пучки нервових волокон, що здійснюють зв’язок між різними відділами нервової системи, називаються провідними шляхами спинного мозку.

Спинномозкові вузли (ganglion spinalis, ganglion sensorius) лежать по ходу задніх корінців спинного мозку або черепномозкових нервів. Спинномозковий вузол оточений сполучнотканинною капсулою, від якої в паренхіму органу проникають тонкі перегородки, утворюючи остов. Основним функціональним елементом спинномозкового вузла є псевдоуніполярний нейроцит. Псевдоуніполярні нейрони вузла маються в своєму розпорядженні групами по периферії органу, а центр вузла утворений відростками цих клітин.

Дендріти йдуть у складі чутливої частини змішаних спинномозкових нервів на периферію і закінчуються там рецепторами.

Нейрити утворюють задні корінці, що несуть нервові імпульси або в сіру речовину спинного мозку, або по його задньому канатику в довгастий мозок.

Нервові клітини спинномозкових вузлів оточені шаром клітин глії (олігодендроглії), які отримали тут назву мантійних клітин або клітин сателітів. Зовні гліальна оболонка тіла нейрона покрита тонковолокнистою Сполучнотканинною оболонкою.

Ссылка на основную публикацию
Adblock detector